У сквері Скорботи і Надії міста відбулися поминальні заходи.

За невинно убієнних борців за волю України спільно молилися представники духовенства, влади та громади.

«Ми низько схиляємо голови перед пам’яттю невинно закатованих. На їхніх кістках, на їхньому горі, на їхніх терпіннях, стражданнях зараз виростає нова Україна. Не було би жертв - не було б держави. Сьогодні ми з гордістю вшановуємо пам’ять тих, хто у час лихоліття піднявся на  визвольну борню за свободу України», - сказав у напутньому слові єпарх Бучацький УГКЦ владика Дмитро Григорак.

За даними істориків, у Чортківській тюрмі в останні дні червня енкаведисти, поспішно відступаючи перед німецькою армією, розстріляли понад 700 в’язнів, решту – 954 чоловік, 2 липня погнали у напрямку Скали-Подільської, до Збруча, на Кам’янець, Жмеринку, Умань.

Чортківський етап прибув до Умані 19 липня 1941 р. Дійшли далеко не всі в’язні. Багато загинуло в дорозі. Після виснажливого переходу, люди не могли рухатися, а на п’яти колоні наступав німецький фронт.

Енкеведисти вирішили всіх їх розстріляти. Невеликими групами людей загнали у підвал і під гудіння автомашин розстріляли. Розпочали чорну справу 20 липня і закінчили уранці наступного дня. Через 12 днів в Умань вступили німці.

20 серпня німці доручили упорядкувати тюрму. Коли ж призначений бургомістром начальник тюрми пішов оглядати тюремний будинок, то побачив, що у дворі дому, за мурами, валяється багато верхнього одягу, не схожого на той, що його носили люди Східної України,

З підвалу одного з хлівів, вхід в який був зацементований, винесли 683 трупи. На всіх виднілися сліди катування: у багатьох виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задерта аж до плеча: багато трупів мали стріли в потилицю … Тліні останки закатованих мучеників потім перевезли на місцевий цвинтар і поховали по-християнськи в шести братських могилах.