Зараз Юрій Матевощук є знаним тернопільським поетом, арт-менеджером Тернопільської Книгарні "Є", координатором та учасником багатьох літературно-мистецьких заходів. Та чи всі знають, що перша робота молодого поета була пов’язана аж ніяк не з літературою.
— Я ходив по «підсобках» практично із 9 класу, адже потрібно було заробляти власну копійку. Пам’ятаю, що перша моя зарплата складала 500 гривень, яку я заробив на формуванні плитки. На ці гроші я купив собі шкільний спортивний костюм. Ще за шкільних часів я зазвичай підробляв, роблячи невеличкі ремонти – так звані «шабашки». Вже в період навчання в університеті я поїхав будувати Дарницький міст, куди покликав мене мій знайомий. Виявилося, що будівничим був потрібен перфораторник, аби робити заглибини у великих колонах мосту. Я пішов на ці реставраційні роботи і пропрацював на Дарницькому мості майже 4 місяці, що навіть пропустив в університеті багато пар, — поділився Юрій Матевощук.
Поет підкреслив, що працювати на таку роботу пішов тому, що тоді в нього, як у студента, було багато потреб, які важко було задовольнити за рахунок стипендіальних коштів. Зокрема, студент хотів купити хороший ноутбук та видати збірку «Прототип», а просити гроші в батьків на такі значні запити хлопцеві якось не випадало. Розповідаючи про перші поетичні збірки, Юрій Матевощук згадав і про власний найуспішніший літературний проект «Люди погоди» , який тому вдалося зреалізувати з трьома іншими літературами - Романом Штігером, Іваном Байдаком та Марком Лівіном.
— Коли я почав готувати проект «Люди погоди», то в той час працював головним редактором видавництва «Крок». Це був мій власний проект, а авторами збірки «Люди погоди» були поетами, які «винирнули» з соціальних мереж. Суть проекту полягала в тому, що кожен автор повинен був представляти у віршах одну пору року, тож збірку мали формувати поезії чотирьох поетів . Я особисто себе не розглядав співавтором книжки, а керував лише її виданням. Четвертим поетом я запропонував обрати Андрія Любку,адже він якнайкраще вписувався у коло вже наявних авторів. Хлопці відхилили кандидатуру Любки, адже він був на рівень вищий від них, та запропонували мені стати четвертим автором. Мені їхня пропозиція видалась трохи дивною, адже я не зовсім належав до їхньої літературної «тусовки», — розказав письменник.
Юрій Матевощук зазначив, що після видання «Людей погоди» він підписав найбільше примірників даної збірки. Книжка справді мала великий успіх у читачів, а весь тираж було розпродано приблизно за 4 місяці. Пан Юрій звичайно розумів, що успіх книги – не зовсім його заслуга. Тут головну роль відіграла популярність та читабельність серед українців Романа Штігера, Івана Байдака та Марка Лівіна. Письменник наголосив, що йому дуже хотілося продовжити проект, проте через деякі розбіжності між авторами «Людей погоди» довелося згорнути.
Письменник також додав, що «спробував» себе й на перекладацькій ниві. Зокрема, він переклав книжку письменника з Тернопільщини Корнеля Філіповича «Провінційний роман», а на даний час готує до друку переклад «Петро Черський».
— Зараз усі прихильники церкви ганьбитимуть мене за те, що я назву книжку «Петро Черський» дуже критичною з погляду того, як ми маємо дивитися на релігію. Ця книга розповідає про два дні до смерті і після смерті єпископа Івана Павла ІІ у Кракові. Книжка також відображає ставлення суспільства до смерті Павла ІІ, та що робилося з суспільством після смерті єпископа – фейкові акції, показові шоу, — розповів про новий переклад Юрій Матевощук.
Юрій Олександрович зазначив, що робота над перекладом «Петра Черського» майже завершена, залишається хіба що внести багато редакторських нюансів. Перекладач точно не знає, коли саме вийде «Петро Черський». Сподівається, що робота над перекладом завершиться до VIIІ щорічного міжнародного книжкового фестивалю Книжковий Арсенал.
Наостанок Юрій Матевощук поділився з тернополянами доволі кумедною історією про те, як він на фестивалі «Ї» поселив в одному готельному номері двох ворогуючих поетів.
— На якомусь із київських фестивалів мені розповіли цікаву історію: «На одному фестивалі трапився кумедний випадок, що організатори поселили в готелі двох поетів, які між собою дещо ворогують – Юрія Іздрика та Олександра Ірванця». Я слухаю цю розповідь, червонію, а потім кажу співбесідникам: «Це я на фестивалі «Ї» в Тернополі випадково поселив в одному готельному номері двох ворогуючих поетів – Юрія Іздрика та Олександра Ірванця. Звідки мені було знати, що поети не товаришують між собою. Я тоді ще був молодим поетом та не знав таких речей, — розповів наостанок пан Юрій.
