Ірина Бондаренко: «Після книги «Шарлатова літера» я була висушена, як пустеля, а за «Стіва Джобса» вдруге не візьмуся ніколи»

Середа, 14 червня 2017 09:22
У тернопільській книгарні «Дім книги» перекладачка та письменниця Ірина Бондаренко розповіла тернополянам про професію, яка засмоктує душу.

Зустріч із перекладачкою понад десятка творів Іриною Бондаренко відбулася в рамках літературних зустрічей циклу «Вітальня у вівторок».  Перекладачка найпопулярнішої класики – «Шарлатова літера», «Маленькі жінки», «Довгоногий дядечко, «Стів Джобс: людина, яка мислила по-іншому», «Джейн Ейр»,  розповіла тернополянам про роботу над  найвідомішими творами  і про те, наскільки важко духовно відновлюватися після кожного перекладу.

- Коли ти починаєш перекладати – це тебе засмоктує і вже не відпускає. Прокидаючись щоранку, ти радо чекаєш того моменту, коли сядеш за роботу. Якщо я перекладаю – перекладаю натхненно, адже повністю віддаюсь своїй роботі. Можу настільки сильно поєднуватися з автором і перейматися долею героїв його творів, що в мене не вистачає душевних сил на власні твори. Мене висмоктує переклад, але разом з тим і засмоктує, - поділилася Ірина Бондаренко.

Для того, щоб «відновитись» після кожної книжки, перекладачці потрібно від кількох днів до кількох місяців. За словами самої Ірини, до кожного перекладу потрібно підходити сумлінно та з натхненням. Не можна переказувати твір, додавати щось своє, спрощувати, адже один твій невірний крок – допущення ляпів, і читач цього не пробачить. Крім того, кожна книга має безлічі реалій тої епохи, в яку писалася автором.

-  Перекладач спочатку роздягає автора, щоб потім одягнути у нову одежу. У перекладанні потрібно справді докопуватися до кожної дрібнички, адже «ляпів» на тебе чекає багацько. У багатьох книжках, які я перекладала, є багато реалій того часу. Наприклад, у такій простій книзі «Довгоногий Дядечко» Джина Вебстера було дуже багато реалій 1912 року. Можна було певні деталі викинути, аби не мучитися з ними, тільки саме у цих деталях і ховається цікавинка книжки, - зазначила пані Ірина.

Найбільше письменниця не любить перекладати бестселери.

-  Бестселери раджу читати лише невибагливим читачем, які захоплюватимуться книгою кілька днів, а потім забудуть її. Мені кажуть, що «Шарлатова літера» є бестселером, проте я ніколи не віднесу цю книгу до списку бестселерів. Ця книга належить до витонченої літератури і призначена для естетів. Після перекладу «Шарлатової літери» Натаніеля Готорна, я була висушена, як пустеля. Фізичне, психічне виснаження було настільки сильним, що я не могла спілкуватися навіть з рідними. До сильного інтелектуального виснаження мене доводив лише «Стів Джобс» Карен Блюменталь. За подібний труд я не б взялася більше ніколи, - наголосила перекладачка.

 Жінка переконана, що для того, аби займатися перекладом, потрібно досконало знати мову, з якої перекладаєш. Якщо будь-який студент, що вчиться на філологічному факультеті, порівняв би переклад Ірини Бондаренко із оригіналом та не знайшов у перекладі жодного «ляпу» - місія автора виконана. Ірина Бондаренко також впевнена, що перекласти можна все.

- Вважаю, що можна перекласти і каламбур, і гру слів, одним словом – будь-що.  Усе залежить від майстерності та старанності перекладача. Лише поезію та музику перекласти не можна, - додає Ірина Бондаренко.

Жінка також зізналася, що частина її душі живе у книзі, над якою працювала довгий період. Коли Ірина Бондаренко проходить повз вітрину книгарні й бачить «свою» книгу – у серці щось здригається. Отже, зв'язок між автором і книгою не обірвався. Тому улюблену працю пані Ірина не збирається полишати і запевняє, що перекладатиме доти, доки матиме сили.

Анна Семенків

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити




Авторське право, копіювання інформації тільки за умов прямого посилання на сайт першоджерело.
"Тернополяни" – незалежний інформаційний ресурс, завдання якого – надавати об’єктивну та оперативну інформацію про життя Тернопілля. Наш гасло «Про тернополян і для тернополян».